“Ну от, знову психолог прийшов... Знову почне випитувати, лізти в душу, робити з мене психа. Ну нормальний я, нормальний! Не чіпайте мене! Краще буду мовчати, казати, що в мене все добре і нічого мене не турбує. Все одно моїх проблем крім мене не вирішить ніхто…”

Саме так думає більшість воїнів, які побували на передовій. Саме так і поводяться, переконує психолог Наталія Клімова. Утім майже всі мають психологічні розлади. Якщо їм не допомогти, то проблеми лише зростатимуть, породжуватимуть нові. Військові, як і цивільні соромляться зізнатись стороннім людям у власних почуттях і переживаннях.

– Про психологію і посттравматичні синдроми написано безліч книжок і методичок, але не завжди поради діють. Формула “Ви маєте проблему, а я психолог, тож давайте поговоримо” – не працює майже ніколи. Жоден боєць не прийде до вас, не ляже на ліжко і не почне виливати душу. Коли я прийшла працювати в Ірпінський госпіталь, один боєць “Айдару” тікав від мене з криками: “Мене вже оглядав психіатр. Психолог не потрібен”. Це типовий приклад ставлення до нас.

– Чому ж тоді військові потребують Вашої уваги?

– Воїни АТО сприймають світ чорно-білим. Для них все або чорне, тобто стовідсотково погане, або біле, себто однозначно хороше. А життя – не таке. Воно – різнобарвне. Щось може бути хорошим з одного погляду, і поганим – з іншого. На жаль, демобілізовані воїни живуть у чорно-білому світі. Як самі кажуть: “Ми змінились – стали ідіотами. Як далі жити?”. Змінюються всі люди, але це не значить, що вони стають ідіотами. Всі люди, які переживають сильні стреси, змінюються. Наші сльози, страхи і переживання – це, насправді, добре. Ми – люди, і це нормально.

– Що хвилює бійців найбільше?

– Їх мало цікавлять якісь буденні проблеми, гроші. Часто переживають гіркоту втрати. Однак за кожною набутою на фронті проблемою насправді ховаються прості життєві речі. Ну, що у людини на першому місці? Хочеться бути потрібним, коханим, реалізувати себе, підвищувати самооцінку. Тому і наших захисників хвилює щось просте. Найчастіше – взаємовідносини з дружиною, дітьми, батьками, старими друзями. Ниточку для розв’язання клубка проблем треба шукати у відносинах.

– Як саме?

– Мені завжди цікаво, яка у солдата родина, дружина, звідки він родом. Був у мене боєць Гриша з 72-ї бригади. Виявилося, він родом із Черкащини, де живе моя кума. На цю тему ми і розговорились, згодом потоваришували. Навіть на війні у бійців на першому місці – любов, почуття радості. На фронті вони прагнуть до чогось із мирного життя. Зараз, приміром, набувають популярності сторінки у соціальних мережах “АТО-шні знайомства”.

– Воїни можуть брехати?

– Словами можуть, але очі ніколи не брешуть. Якщо йому цікава ваша тема, то в очах все одно спалахне вогник. Саме за такий вогник і варто хапатись, підтримувати тему.

– Як допомогти бійцям швидше соціалізуватись у мирному житті?

– Найкращі ліки – час і життєвий досвід. Він завжди підкаже, де краще промовчати, де залишити в спокої. Для того, щоб підійти і взяти за руку бійця, який переживає після стресу, не потрібен диплом психолога. Якщо людина плаче – не зупиняйте її. Кричить – нехай. Покажіть, що у цей момент ви поряд, ви його розумієте і підтримаєте. Вселіть надію, що все буде добре. Адже його поведінка абсолютно нормальна для такої ситуації. На вас працює час.

Був у мене випадок. Після поранення бійцю заборонили повертатись на фронт. Через це він депресував, бо мав багатий бойовий досвід, який може врятувати не одне життя. Я запропонувала йому вступити у школу молодших командирів на базі одного з добровольчих батальйонів. Він проігнорував раз, потім знову. Я не наполягала. Але після кількох розмов у нього з’явилась нова мета життя.

А ще – діти. Бійці постійно нарікають на владу, але готові віддати життя тільки за те, щоб їхні діти жили у мирі. Хочуть побачити, як вони мирно бавляться. Тому дитячі малюнки, слова вдячності, синьо-жовті браслети – це найкращі ліки для пораненої війною душі. Одному бійцю разом із подарунком до рук потрапив лист: “Здравствуй, мой второй папа. У меня нет родного отца. Спасибо тебе, что защищаешь меня…”Боєць плакав. А весь підрозділ по-доброму заздрив йому, що в нього з’явилась ще одна дитина.

– Що допомагає бійцям на фронті?

– Волонтери. Навіть не тим, що привозять якісь речі, а постійним спілкуванням і турботою. Живе спілкування – базова потреба для кожної людини. Солдати хочуть розповідати про своє життя, свої проблеми. Так вони відволікаються від війни. А ще, на фронті воює багато талановитих солдатів. Гарно фотографують, пишуть вірші, прозу. Треба сприяти розвитку їхніх талантів. Це допоможе їм швидше повернутись до нормального життя.

– Як попередити стрес чи зменшити його наслідки?

– Секрет дуже банальний. Це гармонія в родині. Коли воїн знає, що дружина чекає його, підтримує – то йому не страшні жодні стреси. У нього не буде ніяких психологічних розладів, службу проходитиме легше. Був випадок. В одного воїна померли батьки, дружина покинула. Він рвався на фронт зі словами: “Хочу, щоб мене знайшла моя куля”. Уявіть, до чого він готувався? За Україну треба жити, а не вмирати.

– Що бійці найбільше хочуть чути?

– Слова підтримки і вдячності. Вони мають усвідомлювати, що їхні подвиги залишаться у пам’яті. Іноді неймовірні дива творять прості слова “Дякую тобі”. У людини відразу відкриваються очі, вона стає щирішою. Не соромтесь дякувати воїнам за те, що захищають нас, нашу країну, наш народ.

За інформацією друкованого органу МОУ “Крила України”, березень 2016 року