Військова підготовка студентів у Київському університеті почалася в 1933 році.

Перша військова кафедра мала всього 23 викладачі і готувала командирів артилерійських взводів, льотчиків-спостерігачів і медсестер. З 1937 року позавійськову під­готовку в університеті було відмінено, і військова кафедра почала готувати молодших командирів за фахом снайпер, ручний і станковий кулеметник, інструктор ППХО.

З початком Великої Вітчизняної війни військова кафедра в університеті ліквідується, викладачі й студенти призовного віку відбувають на фронт.

У 1949 році в університеті вводиться військова підготовка для студентів фізичного та радіофізичного факультетів за фахом “радіолокаційні станції” і створюється цикл (РЛС). Того ж року починається і підготовка студентів факультету іноземних мов і створюється цикл військового перекладу. В цей період існував також третій цикл – артилерійський. 1960рік – вводиться медична підготовка студенток гуманітарних факультетів за фахом “медична сестра”. З 1962 року розпочинається військова підготовка студентів механіко-математичного факультету і створюється цикл (АСУ).

У 1949 році в університеті вводиться військова підготовка для студентів фізичного та радіофізичного факультетів за фахом “радіолокаційні станції” і створюється цикл (РЛС). Того ж року починається і підготовка студентів факультету іноземних мов і створюється цикл військового перекладу. В цей період існував також третій цикл – артилерійський. 1960 рік – вводиться медична підготовка студенток гуманітарних факультетів за фахом “медична сестра”. З 1962 року розпочинається військова підготовка студентів механіко-математичного факультету і створюється цикл (АСУ).

У травні 1943 року, коли Київський університет зна­ходився в евакуації у м. Кизил-Орда і разом із Харківським університетом складав Об’єднаний Український університет, створюється військово-фізкультурна кафедра, яка прово­дить початкову військову підготовку студентів. У 1944 році в університеті відновлюється військова підготовка студентів.

У 1963 році знову вводиться військова підготовка студентів факультету іноземних мов.

1965 – рік для студентів 10 факультетів (філологічного, філософського, історичного, географічного, геологічного, економічного, юридичного, хімічного, біологічного та журна­лістики) вводиться військова підготовка за фахом “командир мотострілецького взводу” та створюється цикл тактичної підготовки. 1969 рік – вводиться військова підготовка на циклі АСУ для студентів факультету кібернетики. У 1971 році вводиться військова підготовка для студентів факультету міжнародних відносин та міжнародного права на циклі військового перекладу.

1983 рік – у зв’язку з багатопрофільністю підготовки офіцерів запасу військова кафедра реорганізується в Об’єднану військову кафедру. На той час на Об’єднаній військовій кафедрі було 7 військових циклів: автоматизова­них систем управління, радіолокаційної техніки, загально­військової підготовки, військового перекладу, тактичної під­готовки, вогневої підготовки і військово-технічної підготовки, а також цикли цивільної оборони та медичної підготовки.

У 1991 році для вдосконалення військової підготовки студентів на базі Об’єднаної військової кафедри створено Відділення військової підготовки Київського університету ім.Тараса Шевченка з двох факультетів: факультету військо­во-технічної підготовки та факультету військово-гуманітарної підготовки (пізніше військово-фінансової підготовки), які у свою чергу мали кафедральну структуру. Крім них, на Відділенні окремо існували кафедра тактики та оперативного мистецтва й кафедра автомобільної підготовки.

18 січня 1992 року офіцери Відділення у повному складі прийняли Військову присягу на вірність українському народові.

Важливою подією для Відділення став наказ Міністра оборони України й Міністра освіти України № 39/1 від 16червня 1993 року про введення на Відділенні підготовки офіцерів кадру для Збройних Сил за чотирма напрямками: військовий картограф, військовий юрист, військовий пере­кладач, спеціаліст військово-фінансової служби, з 1997 року – військовий психолог, з 2000 р. – політолог, а також офіцерів-слухачів фахівців фінансової служби. З 1995 року почалася підготовка офіцерів-слухачів юридичної служби з трирічним терміном навчання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 1998 року № 64 з метою подальшого вдосконалення системи підготовки фахівців для Збройних Сил та інших військових формувань Відділення військової підготовки Київського національного університету імені Тараса Шевченка пере­творено у Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Славетна історія інституту – це в першу чергу люди, які її створювали. У різні часи його очолювали:

1933-1936 рр.	комбриг Борисенко Леонід Ілліч.
1936-1937 рр.	майор Брикін Микола Євстратович.
1937-1941 рр.	полковник Точинський Микола Олександрович.
1941-1943 рр.	Солодкий Анатолій Іванович
1943-1944 рр.	полковник Єлисєєв Іван Антонович.
1944-1948 рр.	полковник Беліченко Павло Якович.
1948-1950 рр.	генерал-майор Вахрамєєв Іван Михайлович.
1950-1952 рр.	генерал-майор Кудрявцев Микола Миколайович.
1952-1954 рр.	генерал-майор Морозов Павло Іванович.
1954-1956 рр.	генерал-майор Лосєв Анатолій Іванович.
1956-1958 рр.	полковник Скиба Григорій Петрович.
1958-1961 рр.	полковник Кучеров Яків Олександрович.
1961-1970 рр.	полковник-інженер Ємельянов Іван Михайлович.
1970-1987 рр.	полковник-інженер Папушин Павло Андрійович.
1987-2004 рр.	генерал-лейтенант Жуков Сергій Анатолійович.
2005-2017 рр.	генерал-майор Балабін Віктор Володимирович.
з 2017 р.	генерал-майор Толок Ігор Вікторович.

Впродовж багатьох років робили і роблять свій внесок у розвиток вітчизняної військової освіти, військово-патріотичне виховання молоді ветерани війни, які сьогодні перебувають на заслуженому відпочинку: Герої Радянського Союзу, полковники у відставці В’ячеслав Федорович Затилков та Микола Іванович Редковський, колишній начальник військової кафедри полковник у відставці Павло Андрійович Папушин, генерал-майор у відставці Олександр Федорович Журавель, полковники у відставці Валентин Іванович Новіков, Лев Миколайович Попов, Юрій Михайлович Романов, Олексій Григорович Любченко, Олександр Іванович Плєшко, Іван Петрович Гладун, професор Юрій Іванович Палкін та багато інших.

Ось декілька біографій людей, які внесли значний вклад становлення та розвиток інституту.

Герой Радянського Союзу Затилков В’ячеслав Федорович народився 27 вересня 1924 року в селіВітіно Пестяківського району Іванівської області (Російська Федерація). У 1939 році вступив на відділення технології Дзержинського хімічного технікуму ім. Червоної Армії. На другому курсі навчання розпочалася війна. В серпні 1942 року успішно захистив диплом, а на початку вересня опинився у лавах Червоної армії, у Резерві Головного Командування. Тут після перепідготовки отримав звання молодшого лейтенанта та посаду командира відділення протитанкових рушниць. З боями пройшов через Ленінград, Прибалтику, Польщу, Німеччину. Свій славний бойовий шлях скінчив у Берліні, за взяття якого отримав звання Героя Радянського Союзу. За період війни був тричі поранений, нагороджений багатьма орденами та медалями. До лютого 1946 року залишався в Німеччині, а з лютого по червень перебував у Харківському військовому окрузі. Після розформування округу направлений на навчання в Ленінград. З лютого 1948 по 1949рр. знову проходив службу в Східній Німеччині. Після закінчення Військово-політичної Академії ім. В.Леніна був призначений командиром полку на території НДР. З 1967 по1969 рр. очолював партсекретаріат в Черкасах. З 1969 по 1976 рр. В.Ф.Затилков викладав військове мистецтво та партійно-політичну роботу на військовій кафедрі КДУ ім. Тараса Шевченка. Після звільнення в запас ще упродовж дванадцяти років був Інспектором Київської області управління професійно-технічної освіти. Після його реформування 1988 року пішов на пенсію.

Герой Радянського Союзу Редковський Микола Іванович народився 20 травня 1921 року в селі Берикуль Іжморського району Кемеровської області. До 1929 року сім‘я мешкала в Берикулі, а згодом переїхала в місто Маріїнськ тієї ж області.

В школі почав навчатись ще в Берикулі, потім в Маріїнську, тобто там, куди переїзжала сім‘я. А починаючи з 5 класу вчився в школі-інтернаті в Бурятії.

В 1939 році закінчив середню школу і вступив до Томського гірничого інституту на геологічно-розвідковий факультет. Але, не закінчивши семестра, був мобілізований в армію, в Томське артилерійське училище.

В 1941 році після закінчення училища отримав призначення у військову частину, яка була розташована в Вільнюсі. На початку війни під Смоленськом був поранений. Після лікування був призначений командиром батареї полку 4-го кавалерійського корпуса, який починав оточення Сталінградського угруповування гітлерівських військ.

До січня 1945 року був командиром батареї артилерійського полку 7-го гвардійського кавалерійського корпусу. При форсуванні Одру був поранений.

Після війни, в 1953 році закінчив Артилерійську академію ім. Дзержинського. Після закінчення академії проходив службу: у військовій частині в місті Чугуєві, на військовій кафедрі Київського університету ім. Тараса Шевченка, старшим офіцером в Головному штабі ракетних військ стратегічного призначення, начальником курсів підготовки офіцерів – ракетників стратегічного призначення в місті Києві. В жовтні 1963 році звільнився в запас.

Працював інженером в Державному комітеті СМ УРСР з координації науково-дослідницьких робіт, начальником відділу систем управління і директором обчислювального центру Держзбуту УРСР, заступником і начальником відділу Держплану України.

За бойові заслуги нагороджений орденом Леніна і медаллю «Золота зірка» Героя Радянського Союзу, орденом «Червоного прапору», двома орденами «Червоної зірки», орденом «Богдана Хмельницького», 20 медалями, серед них «За бойові заслуги».

Протягом сімнадцяти років очолював військову кафедру досвідчений офіцер, висококласний спеціаліст і педагог, учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни полковник Папушин П. А. Народився Павло Андрійович 27 серпня 1927 року в селі Шагалово Коченевського району Новосибірської області. У 1944 році сімнадцятирічним юнаком почав військову службу рядовим окремої снайперської роти у м. Красноярську. Згодом почалась служба в Україні. З квітня 1945 року служив на посаді командира відділення Харківського військово-авіаційного полку штурманів. Бажання стати професійним військовим привело Папушина П. А. до приймальної комісії Харківського авіаційного училища зв’язку, куди він вступив у 1946 році. У 1949 році почалась його офіцерська служба. Від начальника радіостанції – командира взводу і до заступника головногоінженера радіотехнічних військ ППО країни – такий послужнийсписок полковника Папушина П. А. На його очах і за його активною участю відбувалось становлення і розвивався цей вид військ, якому він присвятив майже все своє життя.

Починалась служба у Львові, потім була Середня Азія, далі – Далекий Схід і врешті – решт Москва. Доводилось також виконувати важливі державні завдання і за межами країни, зокрема в Афганістані та Китаї. За цю діяльність Павло Андрійович був нагороджений медаллю “За бойові заслуги”.

Маючи такий багатий службовий досвід, найвищу кваліфікацію і багаж знань, полковник Папушин П. А. у листопаді 1970 року був призначений начальником Об’єднаної військової кафедри КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Чимало нових, до того часу незвичних завдань і обов’язків довелось вирішувати на новій посаді. Удосконалення і оптимізація навчально-виховного процесу, розвиток навчально-матеріальної бази, вирішення соціально-побутових проблем викладачів і співробітників військової кафедри – це були основні, але далеко не єдині завдання начальника кафедри. Завдяки тісній співпраці і взаєморозумінню з керівництвом університету, його ректором, вдалося вирішити питання про будівництво нового навчального корпусу, спеціально відведеного для військової підготовки. У 1982 році цей корпус вперше прийняв студентів університету. За час служби на військовій кафедрі до числених державних нагород полковника Папушина П. А. додались ще дві. За активну навчально-педагогічну діяльність він був нагороджений орденами “За службу Батьківщині” III ст. та “Дружби народів”.

Закінчивши військову службу у 1987 році, Павло Андрійович ще протягом трьох років продовжував працювати у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, очолюючи відділ аспірантури.

Сьогодні, перебуваючи на заслуженому відпочинку, полковник запасу Папушин П. А. підтримує тісні зв’язки з Військовим інститутом. Його нерідко можна побачити серед офіцерів і курсантів інституту. Курсантам надовго запам’ятовуються розповіді Павла Андрійовича про службу у військах ППО, про ті місця, де доводилось служити, про історію військової підготовки в університеті.

Активна участь полковника запасу Папушина П. А., інших ветеранів інституту у військово-патріотичній роботі, сприяє формуванню у курсантів якостей, необхідних майбутнім офіцерам. Серед головних – це любов до Батьківщини, повага до товаришів, любов до військової служби, відповідальність, чесність, порядність.

Помер Павло Андрійович 16 лютого 2018 року.

Доктор технічних наук, заслужений працівник народної освіти України, професор, генерал-лейтенант ЖУКОВ Сергій Анатолійович, народився 25 листопада 1947 року в сім’ї військовослужбовця. З 1965 по 1970 роки навчався у Київському вищому інженерному радіотехнічному училищі Протиповітряної оборони.

Після закінчення училища проходив службу у Прикарпатському та Київському військових округах. Перебував у спеціальному відрядженні у Федеративній республіці Нігерія з 1976 по 1978 роки у складі групи Військово-повітряних Сил радянських військових спеціалістів. Після закінчення спеціального відрядження з 1978 по 1982 роки проходив службу на різних посадах у Військах ППО. 3 1982 по 1987 роки працював на викладацькій роботі військової кафедри Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У вересні 1987 року був призначений начальником цієї кафедри, а згодом – начальником відділення військової підготовки (при Київському університеті імені Тараса Шевченка). З липня 1998 по червень 2004 року – начальник Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

За час проходження військової служби нагороджений орденом “За службу Родине в Вооружённых Силах СССР” ІІІ ступеня, сімома медалями колишнього СРСР та сімома відзнаками Міністерства оборони України, в тому числі іменною вогнепальною зброєю. Мав більше ста двадцяти наукових праць. Керував науковою школою світового рівня “Теоретичні та методологічні проблеми побудови, застосування, управління і обробки інформації систем спостереження повітряних і наземних об’єктів”. Результати наукових досліджень, які проводяться за тематикою наукової школи, застосовуються у військах та у навчальному процесі, що у значній мірі підвищує рівень підготовки фахівців з відповідних спеціальностей. Нагороджений багатьма орденами та медалями. Автор чисельних наукових публікацій та винаходів.

У Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка із січня 1982 року. Пройшов шлях від викладача військової кафедри до начальника Військового інституту (з вересня 1987 року).

У червні 1986 року при Вченій Раді Київського ВІРТУ ППО захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук.

У грудні 1989 року отримав звання доцента. У травні 1999 року захистив докторську дисертацію. У грудні 1999 року отримав звання професора.

Один із найактивніших організаторів і учасників міжнародних наукових конференцій. Користувався заслуженим авторитетом серед вчених в галузі радіотехніки, освіти не лише на Україні, а й за кордоном.

Був головою експертної ради ВАК з проблем оборони, національної безпеки та оборонно-промислового комплексу, директором освітніх програм в Атлантичній Раді України та керівником усталеної наукової школи світового рівня “Теоретичні та методичні проблеми побудови, застосування, управління й обробки інформації систем спостереження повітряних і наземних об’єктів”.

Нагороджений президентською відзнакою “Захиснику Вітчизни”, відзнакою Міністра оборони України “Доблесть і честь”, знаком пошани від міського голови міста Києва, а також двома орденами та дев’ятьма медалями.

Під керівництвом цієї досвідченої людини, умілого керівника, інститут зазнав великих структурних реформувань, значного розширення штату та завдань, покладених на нього.

Помер Сергій Анатолійович 30 вересня 2004 року.

З метою вшанування пам’яті генерал-лейтенанта Жукова С.А., на виконання рішення Вченої ради у Військовому інституті встановлено меморіальну дошку та засновано стипендію для студентів інституту.

Генерал-майор Балабін Віктор Володимирович - кандидат філологічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, учасник бойових дій.

Народився 26 грудня 1960 року в місті Перевальську Луганської області.

У серпні 1981 року був зарахований на прискорені курси військових перекладачів Воєнного інституту МО СРСР, після яких протягом двох років проходив службу в Демократичній республіці Афганістан на посаді перекладача.

З 1984 по 1988 рік – слухач факультету західних мов Воєнного інституту МО СРСР, який закінчив з відзнакою за спеціальністю "військовий перекладач-референт англійської та перської мов".

З вересня 1989 по жовтень 1991 р. знаходився в закордонному відряджен­ні в Індії, де працював перекладачем групи радянських військових спеціалістів.

У Київському університеті з 1992р. Пройшов посади: викладач, старший викладач, начальник кафедри військового перекладу, начальник факультету іноземних мов та військового перекладу, начальник Військового інституту (2005–2017).

З 1992 по 1997 навчався заочно на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив за спеціальністю "правознавство".

З 1993 по 1997 рік навчався в Мовному інституті Збройних Сил США, де отримав дипломи за спеціальностями: "викладач англійської мови" та "менеджер мовних програм".

У вересні 2002 року захистив кандидатську дисертацію на тему "Сучасний американський військовий сленг як проблема перекладу".

У 2002 році визнаний переможцем міжнародного рейтингу "Золота фортуна" у галузі освітньої діяльності та нагороджений орденом "За трудові досягнення" ІV ступеня.

Працює над докторською дисертацією. Автор понад 60 наукових праць.

---

ТОЛОК Ігор Вікторович - начальник Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, генерал-майор, кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти України.

Сьогодні Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка є сучасним міжвідомчим, багатопрофільним, інтегрованим військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу, що здійснює підготовку фахівців з повною вищою освітою для Збройних Сил України та інших військових формувань.

Базову підготовку майбутні офіцери проходять у відповідних інститутах і на факультетах Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Військово-спеціальну підготовку здійснюють науково-педагогічні працівники Військового інституту, серед них: 14 докторів наук, 12 професорів та 53 кандидата наук, 21 доцент, які працюють на 12-ти кафедрах у складі 3-х факультетів.

Військовий інститут − єдиний в Україні військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу, який здійснює підготовку фахівців для всіх військових формувань зі спеціальностей міжнародні відносини, міжнародна інформація, переклад, фінанси, психологія, політологія, реклама і зв’язки з громадськістю, геоінформаційні системи і технології. В інституті функціонує ад’юнктура за 8-ма науковими спеціальностями.

Відгуки з військ засвідчують високу компетентність випускників Військового інституту, їх спроможність якісно виконувати службові обов’язки, здатність до самовдосконалення і професійного зростання.

Міжвузівські зв’язки інституту розвиваються в рамках угод Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Міністерства оборони України із вузами-партнерами США, Франції, Великобританії,Німеччини, Греції, Іспанії, Китаю, Єгипту, Ірану, Туреччини. Курсанти Військового інституту беруть активну участь у заходах програми «Партнерство заради миру».

За роки незалежності України у Військовому інституті підготовлено 3097 офіцерів тактичного та 386 оперативно-тактичного рівня. З них: 120 нагороджені золотою медаллю, 399 отримали дипломи з відзнакою.

Відгуки з військ засвідчують високу компетентність випускників Військового інституту, їх спроможність якісно виконувати службові обов’язки, здатність до самовдосконалення і професійного зростання.

У 2013 році Військовий інститут відсвяткував 80-річницію з дня заснування військової підготовки у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та з новими силами й сподіваннями продовжує славетний шлях багатьох поколінь захисників Вітчизни, заснований на кращих традиціях своєї історії.