У кожну українську душу «заглянули» ті жахи, які спричинила небачена до сьогодні «гібридна війна» України з братньою ще до вчора Росією. Надзвичайно складна воєнна ситуація змусила більшість із нас переосмислити свої життєві цінності, з іншого боку поглянути на слова «патріотизм», «вірність», «свобода», єдність». Сьогодні, як ніколи раніше, ці слова мають занадто глибокий зміст.

       Захищати рідну землю, воювати за вітчизняні кордони, відстоювати честь мундира добровільно погодився молодий морський офіцер, старший лейтенант Дмитро Шевченко.

       Він, випускник Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розпочав «морську» кар’єру у місті-герої Севастополь. У липні 2013 року на великому розвідувальному кораблі управління «Славутич». Зразково виконуючи військовий обов'язок, звикшись з майже річним «морським» життям на кораблі, під час окупації Кримського півострову, лейтенант Шевченко разом з екіпажем «Славутича» потрапив під штурм російських спецназівців. Українські військові були поставлені перед вибором – надалі залишатися на півострові і нести службу у ЗС РФ, прийнявши присягу «сусідки», або ж залишити все і продовжувати службу на материковій частині України. Дмитро без жодних сумнівів обрав другий варіант, не зважаючи на запропоноване «солодке життя» у лавах ЗС РФ, адже вірність і відданість українському народові для нього понад усе.

 Надалі його військова служба продовжується на чорноморському узбережжі в місті-герої Одеса. Тут він обіймає посаду офіцера управління на малому морському танкері «Фастів». Але й на цьому місці служби хлопець залишається не надовго. З все більшим розгортанням бойових дій на  території України, він був призначений командиром одного з блок-постів майже на 4 місяці оберігати материкові кордони нашої держави в Одеській області. Маючи в підпорядкуванні 8 чоловік особового складу, Дмитро, «не даючи задньої», вправно керував підлеглими, виконував всі накази командирів та начальників, гідно підтверджуючи своє офіцерське звання.

Проходячи службу на блок-посту, молодого офіцера все ж не покидало бажання поїхати туди, на передову, відчути смак справжнього бою за свою рідну державу. Не один лист паперу був списаний рапортами з проханням зарахувати його в число тих, хто знаходиться в епіцентрі бойових дій. І час прийшов. Декілька днів на збори, передбойова підготовка, отримання нового обмундирування, зброї та прощання з коханою, хоч і по телефону… Рідним ані слова, щоб не було хвилювань…

         Вирушаючи до визначеного місця служби в зоні антитерористичної операції, молодого юнака переповнювали різні емоції.

         «Невеличке відчуття тривоги, відчуття невиконаного офіцерського обов'язку і звісно,сподівання на краще. Вважав, що буду корисним там на передовій…», -  розповідає Дмитро.

         Досить часто у такі місця беруть з собою талісмани, обереги, ба навіть банальні дрібнички, які в тяжку хвилину допоможуть справитись морально, пригадати родину і рідну домівку, коханих,  дітей, те , що в будь-яких умовах зможе підняти бойовий дух. Дмитра оберігав нагрудний хрестик, як символ віри, та лист коханої в кишені камуфляжного кітелю.

         В епіцентрі бойових дій довелося перебувати всю зиму.

«В бліндажах встановлювали буржуйки, топили дровами, постійно спали в обмундируванні. До будь-яких умов швидко звикаєш, так і тут..», - розповідає Дмитро.

         Найбільш тривожить те, що нашим воякам доводиться звикатися з війною, віч-на-віч стикатися з бойовиками, боронити свою державу, не зважаючи на умови й обставини… Що може бути більш важливим у такій ситуації, як не підтримка і усвідомлення того, що за тебе турбуються, тебе підтримують і чекають?

«Віра в непохитність, в те, що ми все робимо чітко, правильно, любов до рідної держави, думка про те, що вдома чекають рідні та близькі, беззаперечно, що бойові побратими знаходяться поруч – все це підтримувало бойовий дух протягом усього часу перебування в АТО», - говорить бойовий офіцер.

         Минуло майже 2 місяці, як Дмитро Шевченко повернувся з передової додому. За цей час йому вдалося морально розвантажитись, та й фізично набратися сил. Віддавши частинку себе, власної душі в оборону рідної країни, він заслужено отримав статус учасника бойових дій.

         Країна повинна знати своїх героїв! Країна повинна пишатися ними!

Курсант 416 ж навчальної групи
Юлія Пампуха